Среда, 02 Август 2017 16:07

Почему Бирюков похож на Лолиту в трико?

Загрузка...

Исследуем явление.

... Появляются посты в защиту - как можно шельмить за внешность?
Как можно насмехаться над людьми с избыточным весом?
Согласна.
Сама шельмила, сама насмехалась - и была за это проучена.
Проучил меня - вы удивитесь, да и я сама была удивлена - некто Михаил Бродский, полузабытый интернет-товариществом хозяин незабвенной собаки Аси, у которой такие холодные мягкие губы, если верить откровениям того же автора.
Помните?
ну, вы же помните?
Ну, неужели никто не помнит маленькую собачку Асю, у неё ещё был свой собственный аккаунт.

Так вот, когда я в очередной раз вдоволь потешилась над избыточным весом Бродского - он пришёл ко мне в комменты и сказал. Без наезда и спокойно сказал:
- ̶з̶о̶ч̶е̶м̶ ̶в̶и̶ ̶т̶р̶а̶в̶и̶т̶е̶?̶ А почему вы смеётесь над моей полнотой? Разве это хорошо, смеяться над человеческим телом, болезнями, уродствами?

И вы не представляете себе, как мне стало стыдно.
И поделом.

Бродский был прав в одном, будучи неправым во всём остальном - нельзя смеяться над весом. Нельзя смеяться над любыми формами, которые принимает человеческое тело.
И здесь наши невольные защитники чучела, напялившего на себя расписанные колготки, правы.
Но...

... есть такой сайт - Рагулі.
Вы знаете сайт, зачем рассказывать?

Це сайт про агресивний несмак українського бомонду. І там, на сторінках сайту, досхочу потішаються над товстими тілами, затягнутими в обтягуючий аж до випирання усіх целюлітних частинок тіла, одяг. В багатьох є целюліт, то нащо ж так вже відкрито ним хизуватись?

над накачаними силіконом формами, втиснутими в щось чудернацьке, далеке від богемного штилю, але близьке до дивного, але реально існуючого напрямку моди під кодовою назвою "Троєщина-стайл" або вже й зовсім незрозуміле для високих кутюр"є - "7км"
Кожен з нас хоч іноді та зазирав до ринку на Троєщині, але ж навіщо обирати найгидотніший одяг?

Там також потішаються і над худими тілами.
Більше того - на цьому сайті потішаються і над тілами, де класика 90-60-90. І ми усі сміємось разом з авторами, і сміх наш праведний і гнівний часом, часом гіркий, крізь сльози.

Бо потішаємось ми НЕ над тілами.
А над - тут ключове у назві сайту - "агресивним несмаком".
Зроблю акцент точнішим - АГРЕСИВНИМ.

І тут, братця, ми у своєму праві.
Можна і треба потішатись над несмаком. Бо відсутність смаку - це найперше відсутність інтелекту.
А коли така відсутність інтелекту нагло втирається нам з екранів, і б"є по оголеним нервам не лише тітоньок-мистецтвознавців, у кожної не більше трьох кольорів в одязі, а то і два. І туфлі-лодочки, і шаль, і один-єдиний браслет на тонкому зап"ястку
а й нас, офісних стайєрів, міських летючих кораблів, які враз стають підводними човнами, влітаючи в метро - юних мам, молодих бабусь, лікарів, мінометників, адвокатів, прибиральниць, птуристів, рядових та командирів нашого військово-тилового життя.

І можна, ба навіть треба насміхатись над дурепою, що влізла у трико, навіть не поглянувши на себе в дзеркало.
І треба, треба бити реготом отих дуреп, яких ми бачимо на вулицях - де АГРЕСИВНИЙ несмак натягнуто на тільце або тілеса - це неважливо, тіло є тілом, його соромитись не можна.
Соромитись - лише поганого смаку.

А що воно таке - смак? - я так досі і не зрозуміла.

"Смак - це ефемерна система одиниць, які складаються в систему, зовсім в систему не вкладаючись."
(цитата)

Бо ми ж одразу бачимо, коли людина вдягнена " с іголочкі", як заповідає енциклопедія смаку, розкладена і складена в систему - а виглядає та людина все ж опудалом.
Чому? - а хтозна. Чи то занадто чітко скопійовано картинку з модного журналу, начебто за системою, але без врахування, що смак - то є система, яку в систему вкласти неможливо.
чи просто людина вдягнена недоречно.
Російською - неуместно.

Це моє улюблене слово.
Коли я зрозуміла, що ніде й ніколи не знайду повного чіткого визначення поняття СМАК - я взяла з цього визначення лише одне слово. І слово це було - доречність.

Я бачила ідеально вдягнену жінку. Вона була у вечірній сукні, і прикраси підбирались так чітко та витончено до кольору сукні, і був врахований в тому ансамблі навіть колір її волосся, і так це виглядало зовсім непогано з погляду законів смаку - але присутні ховали посмішки і пальцями притримували брови, щоб ті не повзли на лоба.
Бо ця принцеса з"явилась у такому вигляді на буденну робочу нараду. І зовсім, зовсім невиграшно виглядала вона на фоні інших - вдягнених у джинси та блузи, светри та напіввійськові штани.
Увесь цей одяг був недоречним саме тієї миті, в даному відрізку часу. Тому - відсутність смаку кидалась в очі.

Я бачила даму, яка з"явилась до театру в платті з пайєтками, і коли виключили світло на сцені, лише один ліхтар задумом режисера символізував самотність, заявлену у п"єсі - ліхтар той раптом відбився в сотнях тих пайєток, дама почала неловко соватись, і блискітки побігли залом. Частина присутніх почала всміхатись, згадуючи дискотеки дев"яностих, частина - просто реготати.
Коротше - прем"єру було зірвано.
Дама та була вдягнена недоречно. Тому - відсутність смаку кидалась в очі.

Я теж бувала недоречною.
Кричуще недоречною була я якось восени 2014-го року.
Ми з Дідом Морозом (це позивний) їхали з фронту. Рейс закінчувався. На наші голови тоді дістались гради, і ми тікали, а я ще не розуміла, що то є, і поривалась лишитись, ну, ще трошки, хвилин п"ятнадцять, мені тут треба розділити медицину і пояснити, що для чого, а коли мене вже згребли під руку та всунули в машину, коли помчала машина, а хлопці, що нас проводжали, кинулись в бліндажі, а ми гребли колесами грязюку, і Мороз потім мені пояснював, що ото насправді бухало й падало в землю - я трохи занервувалась. Мороз каже, що я тоді за пару годин викурила пачку цигарок. Не вірю, завжди він щось прибреше. Ну, хіба півпачки. Але нервувала, так.
Грязюка.
Грязюка нас переслідувала у тому рейсі.
Мені веліли вдягнути бушлат та теплі синтепонові штани, ще ноги в берці, бо було дуже холодно і грязько. І ті штани та навіть бушлат, не кажучи вже про ті берці, миттєво перетворились в грязючі одоробла.
Ми намагались чиститись, ми якось все те замивали на нечастих стоянках - але часу не вистачало, ми гнали темп, бо було багато точок на пару днів рейсу.
І треба було заїхати ще до мого рідного міста, на виході із Зони. Я мала нарешті отримати там свій орден, який дали мені наказом з Києва, а потім чомусь відправили за місцем прописки.
Той орден дуже довго йшов, я навіть уявляла, як везуть його ямською поштою, як змінюють коней на станціях.
Потім я довго не могла за ним заїхати.
Але нарешті чиновники обладміністрації мого рідного міста вблагали мене приїхати та забрати - і ми, в яких кожна мить була на рахунку, яких чекала ще одна остання точка рейсу, увірвались в ту обласну адміністрацію, що на центральній площі красивого мого, найріднішого міста - такими як і вискочили з шаленої гонки Зони.
Брудні, замиті поспіхом, бушлати. Забрьохані штани. І берці, нашвидкруч відчищені човганням по талому чорному снігу. Берці було покрито сивими патьоками, а часом невідчищеною багнюкою Пісків, Красногорівки, Опитного і частково Водяного.
Отак ми й вперлись на коврові доріжки обладміністрації - і були ми тут, на фоні акуратних чиновницьких шатів настільки недоречними, наскільки це було можливим.

Ми й досі потішаємось, коли згадуємо про ту нашу недоречність.
Наш несмак фронтовий.
Але це єдина недоречність, за яку я голосую.

Усе інше - так, нещадно висміювати.
Реготати над тіткою, яка, мабуть, пропила усі свої мізки - та й чи були вони у неї? - що натягла на себе ті розписані колготки.
Ржати без міри, до крові з очей.

Ні, не над тілом.
Не дай Боже вам, дівчатка та хлопчики, сміятись над повними людьми. Такий сміх - несмак та відсутність інтелекту.

А над дурним
печерним
антиінтелектуальним
агресивним несмаком
тієї бідної Лоліти.

Смійтесь. Витравлюйте жорстоким сміхом агресивний несмак.
І просто відсутність розуму.
Хоча б тому, що сцена - сцена зобов"язує.
Публічні люди - вони завжди живуть на сцені. Але іноді забувають про це.
І ляпають:
- Кримнаш! Он біл всєгда істінно русскім!
(пєвєц ртом, їй-Богу, краще співай)
- Украинци - ани там все бендеровці!
(поеточка дитячих віршів - краще мовчи, не заважай нам слухати твої старенькі пісеньки про поні, які ти написала, коли ще не була в маразмі)
і таке інше

Наші публічні вискочки теж грішать оцим нерозумінням, де вони зараз перебувають, що мусять говорити і як саме спілкуватись.
От і дивується країна, коли депутат посилає далеко дописувачів на своїх сторінках, а міністр радіє, що якогось хулігана згвалтують у СІЗО.
А "главний волонтьор" країни лупить матом у коментах бідось, яку у простоті своїй душевній свого часу висилали йому шалену купу грошей.
А інші бідосі слухають той мат сторінки радника Президента і шалено тому мату аплодують.
ну, і вже не треба дивуватись, чому для Президента нашої країни є нормальною риторика про собачі будки.

Це теж про агресивний несмак.
Це теж про відсутність інтелекту.
Так, ось вам і відповідь - чим схожий Бірюков з Лолітою в тріко.

І цю хворобу лікує лише сміх.
Смійтесь, друзі.
Сміх лікує суспільство.

... закриває сторінку, виключає комп"ютер, стиха сміючись, йде чистити ̶п̶і̶с̶т̶о̶л̶е̶т̶ берці.

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.