Понедельник, 03 июня 2019 07:45

Биті діти, або Чому ми стаємо толерантними до насилля

Ми родиною гуляли в парку. Це були перші справді теплі весняні дні, і алеї парку були переповнені. Всюди бігали, кричали, сміялися діти...

Хтось розбивав своє перше в сезоні коліно, хтось намагався наїстися першої в цьому сезоні трави з газону, хтось вереском вимагав, щоб з нього зняли трикляту шапку і не менш трикляту куртку. Було справді світло і весело.

Діти зазвичай в таких умовах забувають про всілякі обмеження, і це нормально. Дорослим теж хочеться творити щось нечуване, коли перше тепле сонечко, легенький вітерець і п’янке відчуття щастя.

Цей хлопчик кілька разів проїжджав повз нас на самокаті. Він був щасливий летіти проти вітру. Я навіть встигла позаздрити трошки його щастю. Та поряд в якусь мить вилетів татко цього хлопчика з широким ременем в руці. Думаєте, він замахнувся тим ременем, щоб налякати малого? Щоб зупинити його? Ні, він розмахнуся і вдарив малого по ногах. Трирічний хлопець навіть не встиг злякатися. Його татко не кричав, він просто як обов’язкову програму відпрацьовував удари ременем по трирічному малюкові, тихо і злостиво примовляючи: "Я тобі сказав не їздити". Натовп аж застиг на якусь мить від нереальності того, що відбувалося. Серед натовпу батько бив дитину широким шкіряним ременем.

Хтось закричав, але не хлопчик. Хтось почав просити: "Не бийте дитину", але не мама хлопчика. Ми викликали поліцію. Я не знала, що говорити поліції, чи мають вони реагувати на те, що батько просто на вулиці б’є свою дитину, але відчувала, що маю хоч щось зробити в ту мить, щоб хлопчик зрозумів, що він не один проти цього світу, що це ненормально: коли батько гуляє з тобою, не тримаючи тебе за руку, а розмахуючи своїм ременем.

Із сотень чи й тисяч способів комунікацій батько вибрав ремінь. Із усього того натовпу, який був поряд, лиш кілька людей відреагували, більшість просто обходили цю жахливу сцену.

Більшість моїх ровесників виростали в часи, коли виховання через фізичні покарання були нормою. Батьки навіть ділилися методами, як краще ставити в куток навколішки, чим краще пороти: ременем чи лозиною. Мені і справді пощастило в ті часи, адже за все дитинство хіба кілька разів чула: "Ох і допросишся, зараз всиплю", та того "всипання" ніколи не діставалося. Але з розповіді друзів я добряче знала, як довго печуть сліди від лозини, як болять коліна від стояння на гречці, що найболючіше – це стояти на гречці з сіллю, я знала, як свистить ремінь перед ударом, я знала, як сором заливає очі, коли знавіснілий батько підлітає пороти свою дочку посеред вулиці.

Більшість з моїх однолітків виросли толерантними до насилля. Їм легко виправдати ляпас від чоловіка, бо "в нього був поганий настрій", їм легко виправдати насилля вже від старих батьків, бо так прийнято, вони легко переживають знущання від начальника, бо "що ж попробиш". Вони так само легко стають агресором самі й для підлеглих і до власних дітей.

Ким виростуть биті діти? Питання без однозначної відповіді. Хтось виросте, переосмислить і зарічеться підіймати руку на свою дитину, хтось прийме це як норму і з легкою душею товктиме дітей, а потім і старих батьків. Хтось буде змушений роками проходити психотерапію, щоб пережити батьківські побої. А хтось викреслить із свого життя і пам’яті й дитинство, і своїх батьків.

Коли я пишу ці слова, я прекрасно розумію, що прийдуть багато людей, які напишуть: "Ну, і що, мене били, і людиною виросла". Та задумайтесь на хвилину, чи виросли б ви менш людиною, якби замість істеричної порки з вами просто говорили, пояснюючи наслідки ваших дій, причини своїх емоцій, якби з вами просто говорили, слухали вас і зважали на ваші емоції?

1 червня у нас традиційний День захисту дітей. І під цю дату багато чого важливого обговорюють дорослі, зокрема й обтічні поняття "права на щасливе дитинство".

І разом з тим в цьому ХХІ столітті теза "дітей бити не можна" викликає запеклі дискусії. Дітей б’ють батьки – "та я легко, долонею по попі, а шо як він нічого не поніма". Дітей б’ють бабусі на прогулянках, бо "гамно мале вобще старших не уважає". Дітей б’ють няньки, бо "а що тут такого". Дітей товчуть вихователі та вчителі, бо "а як йому іще пояснити". Діти виростають і навіть не скаржаться на цей світ, в якому і досі нормально бити дитину. Діти виростають і дають здачі усьому цьому світові, який ледь не з народження проти них.

Діти таки виростають, і сьогодні ви відвертаєтеся від того, як їх б’ють на вулиці, соромитеся зателефонувати через це в поліцію, не вважаєте за потрібне заступитися за чужу дитину, а завтра ці діти переступлять через вас. І коли вам вже так дуже припече ляснути свого малого, уявіть його дорослим 40-річним дядьком, знайдіть на вулиці такого і спробуйте вдарити його. Перш ніж "дати дрозда" своїй дівулі – уявіть її успішною красунею, знайдіть таку на вулиці та спробуйте "дати дрозда" такій жінці. Легко вдарити того, хто ніколи не дасть здачі, а спробуйте мовою побоїв поговорити з рівним собі за статтю і статурою.

Кожного разу здіймаючи руку на свою дитину, ви крадете у себе кілька років щасливого життя, ви позбавляєте себе права на порозуміння уже з дорослою своєю дитиною, ви вбиваєте свого найближчого і найдорожчого друга.

Дітей бити не можна!!!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Татуся БО для Оpinion



Джерело статті: “https://uainfo.org/blognews/1559545490-biti-diti-abo-chomu-mi-staemo-tolerantnimi-do-nasillya.html”

Другие материалы в этой категории: Губернатор, который кричал об угрозах »

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.