Євреї в німецькій армії. Скільки їх зараз і як вони служать

В одному з останніх випусків радіопрограми Всесвітньої служби ВВС "Серце і душа: німець, солдат, єврей" розповідалося про євреїв, які служили і продовжують служити в Німеччині.

Головні проблеми найчастіше виникали не у відносинах з колегами, а у спілкуванні з друзями та родичами.

"Капітане, я волів би, щоб ви зі мною так не розмовляли".

Новобранцю непросто зважитись на те, щоб заперечити командиру. Тим більше, якщо цей новобранець — єдиний єврей в армії Німеччини, якому до того ж довелося служити разом з тими, хто бився у нацистській армії у Другій світовій війні.

Антисемітські висловлювання на свою адресу Міхаель Фюрст почув багато десятиліть тому, але пам’ять про цей день жива й досі.

"Я ніколи раніше не чув нічого подібного, ніколи!" — вигукує він.

Зараз Міхаелю 76 років, він — юрист та президент Асоціації єврейських громад Нижньої Саксонії. Його кабінет заставлений стендами з медалями, фотографіями та книгами з юриспруденції та про життя єврейських громад у Німеччині. Видно, що хоча він був на військовій службі лише два роки, вона стала одним із найважливіших періодів його життя.

Міхаель вступив до західнонімецьких збройних сил — бундесверу — 1966 року. Він вважає, що став першим євреєм Німеччини, який наважився після Другої світової війни записатися до армії. На той час у ФРН діяв призов, але будь-яка людина, чия сім’я переслідувалася нацистами, від військової служби звільнялася.

Його бабусі та дідусі загинули у концентраційних таборах. Але Міхаель ріс із почуттям гордості за свою подвійну ідентичність, за те, що є водночас і німцем, і євреєм. В армію після школи пішли всі його друзі, і він не бачив причин, щоб не вчинити так само.

"Мені було 19 років, я був у чудовій спортивній формі і гадки не мав, чим хочу займатися далі, — згадує він. — Тому в той момент я мав лише один шлях: я піду в армію, як і всі інші".

Батьки Міхаеля це рішення підтримали. Але багатьом євреям, які не входили до його найближчого оточення, було важко погодитися з подібним вибором. "Вони називали мене дурнем з Ганновера, — сміється він. — Дурний, мовляв, хлопчик. А друзі в США, наприклад, так ті взагалі говорили: "Як ти, єврей, можеш йти в їхню армію? Як ти взагалі можеш жити у Німеччині?"

"Було дуже непросто зробити вибір: чи я більше німець, чи більше єврей. Тому я вирішив, що буду і німцем, і євреєм".

"Я — антисеміт!"

Міхаель розповідає, що за два роки служби в бундесвері він не стикався з проявами антисемітизму, якщо не брати до уваги одну-єдину розмову, яка відбулася у нього з його безпосереднім командиром.

"Він сказав щось антисемітське, я вже не пам’ятаю, що саме, і я офіційно попросив його про зустріч. "Я радий, що ви прийшли до мене, Фюрсте, — сказав капітан. — Я хотів поговорити з вами. Я — антисеміт. Мої батьки були відправлені за часів нацизму на схід Німеччини, щоб розпочати там нове життя. І всі проблеми, які ми мали в той період, походили від світового єврейства".

Міхаель із кривою посмішкою згадує спробу капітана злегка підсолодити пігулку: "Але в мене немає проблем із вами, Фюрсте. Ми можемо бути добрими друзями", — спробував запевнити його самопроголошений антисеміт.

Але з цієї спроби нічого не вийшло. Міхаель наполіг на своєму і був переведений до іншого підрозділу вже наступного дня.

1966 року в армії Західної Німеччини ще служили колишні солдати гітлерівського вермахту. Вони не соромилися своєї колишньої служби і з гордістю демонстрували військові нагороди того часу, включаючи і сумнозвісний залізний хрест. У сьогоднішній Німеччині подібні символи перебувають під забороною і їх зберігання, продаж, або будь-яке використання карається тюремним ув’язненням. Вони дозволені лише в освіті та мистецтві, наприклад, під час зйомок фільмів.

"Ці солдати сказали б, що вони воювали за Німеччину, вони здобули цю медаль заслужено і ніколи не погодилися б її зняти", — говорить він. — У мене, як єврея, проблем із ними не було, а у них не було проблем зі мною, як із євреєм. І ми про євреїв взагалі не говорили. Тоді ще не настав час говорити про антисемітизм. Він настав пізніше. Набагато пізніше".

Міхаель Фюрст був першим євреєм у бундесвері. Але він і його нечисленні однолітки проклали шлях, яким пішли інші молоді люди єврейського походження в Німеччині.

Але й цьому новому поколінню довелося захищати свій вибір: військову кар’єру в армії Німеччини.

"Чому ти йдеш до тих, хто вбив шість мільйонів із нас?"

36-річна Анна прийняла юдаїзм у підлітковому віці, після чого навчалася в Німеччині в єврейській середній школі, яка мала тісні зв’язки з Ізраїлем. ВВС не публікує її прізвище, це заборонено правилами, що захищають особисті дані військовослужбовців на дійсній службі.

У 15-річному віці Ганна вирішила піти до армії. На той час це ще не було твердим рішенням. "Мало хто в 15 років точно знає, чим хоче займатися", — каже вона.

Чомусь її однокласники та вчителі вирішили, що вона хоче стати солдатом Армії оборони Ізраїлю. І дуже здивувалися, коли вона сказала, що хоче служити в бундесвері.

"Чому ти хочеш служити з тими, хто вбив шість мільйонів із нас?" — питали вони. Директорка школи запропонувала замість армії піти працювати в Червоний Хрест. "Я сказала їй, що не хочу опинитися на війні без зброї, коли не зможу захистити ні себе, ні інших, — каже вона. — Мені здавалося, що то не мій шлях".

Але чим більше заперечень висловлювали її однокласники та вчителі, тим більшою рішучістю вона наповнювалась. Для того, щоб вести з ними аргументовану суперечку, Анна ретельно вивчила основні принципи, на яких побудована армія сучасної Німеччини.

Головним для неї виявилося те, що в бундесвері, на відміну від вермахту, жоден солдат не зобов’язаний виконувати наказ, який суперечить його моральним та етичним принципам.

"Бундесвер — це збройні сили, які існують для захисту основних цінностей нашого суспільства, які ми всі поділяємо: для захисту прав людини, захисту конституції, заснованої на вільному і демократичному порядку", — каже вона.

"Коли я зрозуміла, наскільки ці цінності були знехтувані нацистами, я реально побачила, що їхня армія була побудована на зовсім іншому фундаменті. Я була така вдячна долі, що живу в суспільстві, заснованому на принципах сучасної німецької конституції, і я захотіла це суспільство захищати", — наголошує Анна.

Йоханнес, 24-річний технік ВПС Німеччини, йде ще далі: "Між єврейськими вченнями та цінностями бундесверу є багато спільного, — стверджує він. — Наприклад, у єврейській етиці кожен має право на самозахист. Захист наших цінностей, захист конституції Німеччини — це самозахист. Тож для мене бути євреєм зовсім не суперечить ролі солдата".

Дуже показово, що молоді громадяни Німеччини ніяк не ототожнюють себе із сумним минулим німецької армії. Тому Йоханнес навіть і не замислювався, чи вважати збройні сили бундесверу незвичайним вибором кар’єри для молодої людини з єврейської родини.

На сьогоднішні у німецькій армії служить близько 300 військовослужбовців-євреїв, деякі з яких перебралися до Німеччини разом із сім’ями після розпаду Радянського Союзу.

Рабини бундесверу

У 2021 році призначили першого юдейського капелана бундесверу, щоб солдати-євреї могли користуватися такими ж правами, як і солдати-християни.

Це було після укладення історичної угоди між Центральною радою євреїв Німеччини та Міністерством оборони. Тодішній міністр оборони Урсула фон дер Ляйєн (тепер вона обіймає посаду голови Європейської комісії) заявила, що це рішення необхідне, оскільки кожен солдат має право на "безперешкодну релігійну практику та пастирську турботу", додавши, що сповнена "подяки та радості від того, що тепер єврейські жінки та єврейські чоловіки служать у збройних силах країни".

У минулому в армії Німеччини також були юдейські капелани, але ця традиція відмерла після Першої світової війни і зі зрозумілих причин донедавна так і не відродилася. Рабини бундесверу не тільки дбають про духовні потреби солдатів-євреїв, а й проводять заняття для військовослужбовців інших віросповідань, щоб познайомити їх із юдаїзмом.

Першим рабином бундесверу став Жолт Балла, єврей угорського походження. Він вважає, що його призначення та створення військового рабинату відображають, наскільки сильно змінилося ставлення німців до євреїв і наскільки рішуче Німеччина порвала зі своїм похмурим минулим.

"Я народився в Угорщині 1979 року і досі пам’ятаю, як це було, рости в комуністичній країні 1980-х, — пояснює він. — Я не говорю, що історію можна повністю переписати, але я можу сказати, що жодному народу не вдалося так кардинально переосмислити жахливі злочини Другої світової війни та Голокосту, як це зробила Німеччина".

"Можливо, і це лише моє припущення, що причина, через яку уклали угоду між єврейськими громадами та Міністерством оборони, полягає в тому, що тільки зараз ми нарешті відійшли на таку історичну дистанцію від тих подій, яка більше не паралізує наше ставлення до минулого.

Але не всі ознаки минулого зникли остаточно. І зловісна примара антисемітизму нещодавно знову підняла голову, у тому числі й у військовому середовищі. Останніми роками було кілька випадків, коли в казармах знаходили нацистську символіку, а 2020 року випливли онлайн-чати, в яких військовослужбовці висловлювали антисемітські погляди.

"Мене дуже часто запитують про антисемітизм, — каже Жолт Балла зі стомленою посмішкою, — і я відповідаю, що ми повинні розуміти, що за визначенням у збройних силах будь-якої країни, якщо йдеться про професійну армію, а не армію за призовом, будь то Америка, чи Британія, а не лише Німеччина, за визначенням збираються люди правих поглядів".

За його словами, важливо, щоб суспільство розуміло, що має проблему, з якою треба боротися, а не заперечувати її існування.

"Моя робота, — каже Балла, — полягає у наведенні мостів. Заснування посади єврейського капелана в армії — це дуже позитивна подія. Тепер у нас, євреїв у німецькій армії, з’явилася прописка. Тепер ми знаємо, куди і до кого звертатись, якщо у нас є питання. Раніше в бундесвері були військовослужбовці, котрі взагалі ніколи в житті не зустрічалися з євреєм. Тепер вони нас впізнали. І це чудово".

На 300 військовослужбовців-євреїв у бундесвері передбачено 10 ставок рабинів (поки що не всі з цих посад заповнені). Багато це чи мало? Міхаель Фюрст вважає, що це, напевно, забагато. Однак він визнає, що запровадження військового рабинату є кроком у правильному напрямку.

"Звичайно, це прогрес, і не лише для євреїв — для інших релігій також, — каже він. — Після того, як я пішов з армії, я багато працював, щоб налагодити міцний зв’язок між євреями та бундесвером. Я був лише лейтенантом, але я думаю, що серед армійських євреїв я цілком можу вважатися генералом".