Злиття і поглинання: об’єднання університетів з примусу й по любові
Пристрасті по-житомирськи
Офіційно житомирським університетам запропонували об’єднатися в лютому на засіданні Спілки ректорів — тоді заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький розкрив деякі плани укрупнити виші.
Невдовзі ректори обох закладів зустрілися. До якогось спільного бачення реорганізації не дійшли. Утім зовсім скоро Олег Скидан, ректор Поліського національного університету (і депутат Житомирської облради), розповів про переговорний процес: оприлюднив на своїй сторінці у фейсбуці бажану модель об’єднання — «добровільне приєднання ЖДУ імені Івана Франка до Поліського національного університету». І навіть запропонував назву — Поліський національний університет імені Івана Франка.
«Поліський національний університет є унікальним, повністю самодостатнім університетом. Проте з державницької позиції ми підтримуємо процес інтеграції університетів, спрямований на створення потужних закладів вищої освіти <...>», — додав він.
Потім його риторика докорінно зміниться. Каменем спотикання стане не укрупнення як таке, а хто до кого має приєднатися.
Житомирський державний університет імені Івана Франка і Поліський національний мають чимало спільного. Обидва починали як вузькопрофільні заклади: ЖДУ, який вважають найстарішим на Житомирщині, — як Житомирський педагогічний інститут, а Поліський — як Житомирський сільськогосподарський. Як часто буває, згодом розмили свою галузевість і перетворилися на класичні університети. Житомирський державний у цьому статусі працює останні 20 років, Поліський національний — тільки чотири. У закладах навчаються приблизно по п’ять тисяч студентів. ЖДУ має понад сто освітніх програм, ПНУ — більш ніж 60. При цьому дублюється в них лише з десяток. Це хороша новина, адже менше проблем з гармонізацією, якщо таки об’єднають.
Переламний момент у цій історії настав наприкінці лютого, коли обох ректорів запросили на розмову в Міністерство освіти і науки, де вони мали озвучити позицію щодо можливого об’єднання, запропонувати його модель і майбутню структуру закладу. Остаточного рішення на тій нараді не приймали, каже ректорка Житомирського державного університету імені Івана Франка Галина Киричук. Проте наступного дня міністерство відправило лист голові Житомирської обласної військової адміністрації, в якому просило опрацювати й надати пропозиції стосовно реорганізації університетів. За задумом МОН, саме Поліський національний університет варто приєднати до ЖДУ, а не навпаки.
Із цього моменту події розгорталися динамічно. Лист навіть не встиг потрапити до Житомирського державного університету, як з легкої руки ректора Поліського університету опинився на його сторінці у фейсбуці. А на сторінці закладу почали з’являтися відео й дописи студентів і випускників «проти знищення Поліського національного університету». Далі були: конференція трудового колективу, який виступив проти приєднання; рішення наглядової ради звернутися до Президента України, ВРУ, Кабміну, РНБО, Житомирської ОВА, Житомирської облради, Житомирської міськради з вимогою втрутитися в ситуацію; петиція «Про захист суб’єктності університетів в процесі оптимізації мережі закладів вищої освіти»; пости-заяви на кшталт «тепер ми знаємо ворога в обличчя. І нехай він начувається. Бо ми не дозволимо розривати наш університет, який є частинкою держави, на шматки»; виступи політиків на підтримку. Не обійшлося без натяків, що хтось хоче прибрати до рук майно закладу. Студенти вийшли на пікети.
Водночас Галина Киричук заяви колеги не коментувала. Лише виступила на сесії Житомирської обласної ради, де слухали обох ректорів.
— Не знаю, чи ви бачили лист ректора Поліського університету до МОНу від 20 грудня 2023 року, у якому саме він ініціює розгляд реорганізації університетів, не проговоривши це з жодним учасником процесу. У всякому разі з Житомирським державним університетом ім. Івана Франка це питання не обговорювали. Це насправді така загарбницька політика, яку спровокував саме він (ректор Поліського національного університету. — LB.ua), — каже ректорка ЖДУ.
Цей лист Галина Киричук і цитувала на сесії. А на питання, чому зайняла мовчазну позицію, відповідає:
— А є предмет обговорення? Рішення про реорганізацію закладів освіти по Житомиру немає, жодного документа немає, дійсно, обговорювали в заступника міністра таку можливість. Буде рішення — тоді можна сідати й розмовляти. А поки що опуститися до аналізу соціальних мереж? Вибачте, напевно, трошки інший рівень має бути в університетського керівника і викладача. Зараз задача завершити рік і готуватися до вступної кампанії.
На період вступної кампанії модернізацію закладів вищої освіти призупинили. Тим часом петиція Поліського національного університету набрала 25 тис. голосів.
Стінка на стінку
— Я вже багато разів повторював, що жодного рішення, навіть проєкту рішення (про житомирські університети. — LB.ua), не було. Лише внутрішній лист між міністерством і місцевою адміністрацією, як консультаційна дія, — розповідає Михайло Винницький. — І раптом з неї зробили щось більше, вивели студентів на вулицю. Усе, що відбувається до публічного рішення, проєкту рішення, — це, вибачте мені, видумки чиєїсь голови. І дуже часто, на превеликий жаль, їх використовують як певну маніпуляцію. Особливо нас турбує маніпуляція студентами.
Конфлікт, який спалахнув на тлі можливого об’єднання житомирських університетів, не перший і, напевно, не останній в реформуванні мережі закладів вищої освіти. Далеко ходити не треба. На початку квітня Кабмін погодив приєднати Українську академію друкарства до Львівської політехніки. За кілька днів до того на сайті академії з’явилося звернення трудового колективу, стурбованого «деструктивною позицією» керівників МОН. А потім ще одне, у якому заступника міністра освіти і науки фактично звинуватили в «особистій упередженості» й «неабиякій зацікавленості» ліквідувати саме Українську академію друкарства. Бо рішення нібито прийняли блискавично і без жодних консультацій.
Виші, які так чи інакше потрапили в кандидати на реорганізацію, часто намагаються відстояти себе. А Міністерство освіти і науки критикують за непрофесійність, брак консультацій, відсутність розрахунків, зрозумілих критеріїв. Цей список можна продовжувати.
— У тому, як відбувається процес, я бачу, на жаль, багато незрілості. Якої б реакції вимагала зріла позиція? Вам не подобається це об’єднання — пропонуєте альтернативний варіант. Бо ні для кого не секрет, що мова про те, що в більшості випадків люди хочуть просто блокувати всі ці перетворення. Або об’єднання для них зводиться суто до питання, хто буде ректором. Але ми геть не в тій ситуації, щоб витрачати час і нерви на чиїсь намагання поділити місце, — каже перший проректор Київської школи економіки Єгор Стадний. — Ніхто ж навіть не замислюється, а що буде, наприклад, наступного року. Мені цікаво, чи люди задумуються, звідки беруться гроші? Ці гроші в наш державний бюджет перераховують країни-партнери, і цього фінансування меншатиме. До того ж в умовах вступу до Європейського Союзу чорним по білому написано: треба оптимізувати мережу, привести її у відповідність до демографічних змін.
Європейські університети, до речі, теж пройшли цей етап. За даними Європейської асоціації університетів, з 2000-го по 2019 рік відбулося понад 130 кейсів оптимізації мережі. Серед основних причин — надмірна фрагментація мережі, невідповідність системи вищої освіти економічним і суспільним потребам, неефективність вишів і їхня неконкурентоспроможність на міжнародному ринку, демографічні чинники й необхідність ефективніше використовувати ресурси.
— Мене трошки лякає реакція, особливо тих, хто намагається перетворити все це на якийсь фарс листами, зверненнями, апеляцією до конституційних прав, — продовжує Єгор Стадний. — Ми маємо зараз максимально впрягтися, забути про персональні інтереси і працювати на загальне благо. Натомість їм усе не так. І це ще МОН поводиться тактовно. Бо можна ж у стилі деяких університетів починати переводити фокус уваги із самої справи на її учасників — це дуже давня й поширена маніпуляція. Наприклад, можна оприлюднити, скільки університети останнім часом зарахували чоловіків віком 25 плюс років. Можна оприлюднити інформацію про фінансові рішення університетів за останні роки й показати, що було в пріоритеті для них під час пандемії та повномасштабної війни. Можна запросити студентів, які виходять на мітинги, пройти тестування з предметів, які вони вже вивчили, щоб остаточно переконатися, університет це щось геть інше. Та якщо все ж залишатися конструктивним, то, думаю, людям треба прямим текстом пояснювати: тим, що ви чините спротив, самі себе караєте. Бо зараз на вас ще є рядок у бюджеті, але наступного року його може не бути. Останні два роки Мінфіну дуже важко знаходити фінансування, зараз відбуватимуться зміни урядів у країнах-донорах, ідея фінансувати український бюджет стає непопулярною. З чого ви платитимете зарплати?
Якщо говорити про Українську академію друкарства, то рішення уряду чинне. Зараз формують комісію з реорганізації. У планах створити окремий інститут друкарства при Львівській політехніці. А от чим завершиться житомирська історія, сказати важко. Наразі вона на паузі.
— Це приклад того, що дуже часто на місцях є політичні інтереси, які беруть гору над державними. Це те, що сталося в Житомирі, — коментує Михайло Винницький. — Я не знаю, що там буде далі. Можу сказати, що ситуація не плачевна. Поліський національний університет ще в плюсах цього року порівняно з минулим. У них на 8 % збільшено фінансування. Але треба розуміти, що зарплати цього року виросли на 17 %. Це де-факто трошки мінус. І в них є мінус (на 4,5 %) по контингенту студентів на державне замовлення, який дуже сильно стягнув їх униз. В інших двох університетах ситуація трохи краща. Житомирська політехніка цього року має зростання контингенту за державним замовленням на 4 %. У них відповідно збільшено фінансування приблизно на 19 % з минулого року. А в ЖДУ ім. Івана Франка — на 17,5 %, і, знову ж таки, контингент студентів у них виріс на 4 %.
Інший схожий випадок — Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, який планували приєднати до Києво-Могилянської академії. Проте публічний спротив ТНУ мав результат. І після наради, в якій, крім міністра освіти і науки Оксена Лісового й керівництва університету, узяли участь очільниця Мінреінтеграції Ірина Верещук, народні депутати, рішення відтермінували.
Тож тут питання і до тих людей, які протегують виші, до народних депутатів, до яких вони бігають, каже Єгор Стадний.
Критерії спотикання
Хай там як, але не завадить розібратися, чому Житомирський державний університет імені Івана Франка і Поліський національний опинились у кандидатах на об’єднання. А заразом зрозуміти логіку дій міністерства, аби не здавалося, що в нетрях МОН є сортувальний капелюх, який магічно обирає учасників майбутніх союзів.
Запит на критерії й справді лунав чи не найчастіше від початку об’єднань. Їх Михайло Винницький озвучив і на тому самому лютневому засіданні Спілки ректорів. Проговоримо позицію міністерства ще раз.
На процес укрупнення впливають два основні фактори. Перший — це кількість студентів. У МОН кажуть, що нижній поріг — п’ять тисяч на денній формі навчання (крім містотворчих закладів). А також відповідність мережі кількості населення міста чи області. Наразі всі об’єднання відбуваються саме за географічним принципом. Наступним кроком намагаються враховувати профіль закладу: приміром, класичні укрупнюють природничими, педагогічними чи соціально-гуманітарними; політехнічні — технічними або будівельними, а технологічні — харчовими, аграрними, ветеринарними. Але дотриматися цього принципу не завжди вдається з різних причин.
— Можна було б казати: а створімо, припустимо, три кластери аграрних університетів. Так, даруйте, вони ж уже не аграрні. Усі з менеджментом, правом, економікою. Порозросталися за рахунок, так би мовити, непрофільних активів, — пояснює Єгор Стадний.
Отже, якщо в місті з населенням менше ніж 100 тис. є один університет, то він працюватиме і далі. Йдеться, приміром, про той самий Острог, Ніжин, Глухів або Ізмаїл. У більших населених пунктах, де проживає 100–350 тис., як порахували в міністерстві, варто утримувати не більш ніж два заклади вищої освіти.
Саме в цю категорію потрапив Житомир. У місті три державні університети. Крім двох, про які згадували, є Житомирська політехніка, де навчаються понад сім тисяч студентів.
У містах з населенням від 350 тис. МОН пропонує формувати мережу із закладів трьох типів. Це навчальні інститути (мають зв’язок з роботодавцем), дослідницькі університети й міжгалузеві або спеціалізовані академії.
Поки що на практиці здебільшого приєднують меншого до більшого та слабшого до сильнішого. До речі, якщо аналізувати європейську практику, то там домінували саме вертикальні об’єднання, коли великі університети фактично поглинали малі. При цьому заклади могли бути різного профілю.
Щоб визначити стан справ, у міністерстві, зокрема, використовують формулу розподілу видатків державного бюджету на вищу освіту між закладами вищої освіти. Вона враховує кілька показників: кількість студентів, які навчаються на державному замовленні; наукова діяльність; інтернаціоналізація (наявність іноземних студентів, місце закладу в міжнародних рейтингах й участь у міжнародних проєктах); працевлаштування випускників.
Саме за результатами розрахунку формули у 2023 році, каже Михайло Винницький, виявили, приміром, три заклади в критичній ситуації. Це були Українська інженерно-педагогічна академія в Харкові, Одеський державний екологічний університет і Таврійський національний університет. Вони опинилися серед перших кандидатів на реорганізацію.
До критеріїв і підходів, звісно, може бути чимало питань. Але і таких, які влаштували б усіх, напевно не існує в природі.
— З ними завжди сперечатимуться. Тому що критерій, який влаштує всіх цих людей, насправді один: нічого не чіпайте. Або об’єднуйте, але так, щоб я був ректором. Ось і все, — каже Єгор Стадний. — Знаєте, скільки разів і в мирніші роки з ними намагалися про це говорити? Думайте, плануйте, моделюйте, пропонуйте, як ви це бачите. І часу на те, щоб цей процес ініціювати знизу, зсередини університетів, на рівні міста чи регіону, було дуже-дуже багато. Вони ж просто слухали, кліпали очима і сподівалися, що їх учергове пронесе. А зараз припекло. Ми така ж країна, як і будь-яка інша, що старіє, зі своєю демографічною кризою, яка посилилася через війну. Нам потрібно робити в кілька разів швидше ті перетворення, які мусили відбутися давним-давно.
Зміни у вищій освіті. «Ризики — у реалізації. Це стосується всього, що ми придумуємо, а потім починаємо втілювати»
З ініціативою і без
Попри всі протести й емоції, процес рухається. До тих об’єднань, яким з початку року уряд дав старт в Одесі, Миколаєві, Харкові та Львові, додалися ще два (рішення про них прийняли ще до того, як оголосили, що зупиняють модернізацію мережі на період вступної кампанії). Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського приєднають до Криворізького національного університету. А Придніпровську державну академію фізичної культури і спорту об’єднають з Українським державним університетом науки і технологій у Дніпрі.
Випереджаючи можливу хвилю стьобу, ми попросили Михайла Винницького прокоментувати цей доволі незвичний союз:
— Дивіться, насправді мова йде про формування, якщо хочете, багатопрофільного технічного університету. І спортивна база, яку має академія, буде для Українського державного університету науки і технологій дуже корисною. Саме для студентів. З іншого боку, університети фізкультури, де є ця спеціалізована функція і вони готують, наприклад, спортсменів для олімпійських команд чи тренерів і так далі, — це добре. Цю річ треба вберегти, але вона страшно дорога. І ту унікальну спортивну базу, яку має академія в Дніпрі, можна буде утримувати, інвестувати в неї, якщо до неї матиме доступ ширше коло студентів.
Об’єднання в такому вигляді, як зауважує Михайло Винницький, запропонували самі ректори. І це ідеальний варіант, коли ініціатива йде від них. Заступник міністра запевняє, що є вже три випадки в різних містах, коли ректори домовилися між собою і вийшли на міністерство з пропозицією, яка є комфортнішою для них.
Так було і з Донецьким національним університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган- Барановського.
— На жаль, дуже часто переміщені заклади показують досить слабкі результати. Донецький національний університет економіки і торгівлі перемістили майже 10 років тому, і виникло питання, чи існуватиме він надалі. Вони розуміють свою ситуацію. Тож ректорка приїхала до нас із ректором Криворізького національного університету і сказала: «Нам потрібно зберегти кадри, ту кількість студентів, які в нас є, і ми бачимо своє майбутнє спільно». У такому випадку дискусія йде абсолютно нормально.
Але ініціативу знизу не назвеш правилом, і, скоріше за все, вона ним не стане. Тому доводиться застосовувати інший механізм — виходити на ректорів зі своїм баченням і пропозиціями об’єднання. А далі діалог може складатися по-різному: і конструктивно, і не дуже.
Харківський кейс
Навіть коли в лютому з’явилася постанова Кабміну про приєднання Української інженерно-педагогічної академії до Харківського національного університету ім. Каразіна, академія ще якийсь час наполягала, що крок недоцільний. Проте зараз потроху звикає до нової назви — навчально-науковий інститут «Українська інженерно-педагогічна академія Харківського національного університету імені Каразіна». Відповідну структуру створили, а з 1 вересня вона має наповнитися студентами й викладачами.
— Такі приєднання нам у міжнародних рейтингах не додають, — зізнається проректор з науково-педагогічної роботи ХНУ ім. Каразіна Анатолій Бабічев. — Тому що ці освітні програми здебільшого соціально-гуманітарного напрямку, їх не індексують скопуси. Відсотки фізиків, хіміків, математиків, медиків, які приносять бали, вони не збільшують, а розмивають. Якщо рейтинг знижується, то це певні втрати міжнародних грантів, проєктів. Опосередковане, утім є. Тобто це все непросто. Але ми погодилися на приєднання, бо напрямок освіти для нас важливий. А Українська інженерно-педагогічна академія — найбільший такий центр підготовки фахівців для професійно-технічної освіти в Україні. І це своєю чергою дуже важливо в контексті відбудови. Тож ми потиснули руки, команди в активному обговоренні. Не все добре, інколи бувають важкі дискусії. Але шукаємо якісь рішення.
Для ХНУ це не перший такий досвід. Свого часу до університету приєднали Харківський банківський інститут і Харківський регіональний інститут державного управління. І хоча кожен випадок унікальний і єдиної дорожньої карти приєднання не може бути, за словами Анатолія Бабічева, є декілька питань, які пов’язані з такими кейсами злиття. Приміром, бюрократично складна й довга процедура переоформлення майна. Але перше і головне — люди.
Зі студентами проблем немає: вони навчатимуться за своїми програмами, не зміниться і вартість контракту, про що всі дуже хвилювалися. У викладачів же їхні річні контракти на попередньому місці завершаться наприкінці серпня. Тож академія, яка тепер уже буде у складі університету, оголосить конкурс. І з 1 вересня їх прийматимуть на роботу за новими контрактами до ХНУ.
Буде скорочення чи ні — філософське питання, каже Анатолій Бабічев. Усе залежатиме від вступної кампанії. Бо кількість ставок для викладачів, як і освітні програми, як і кафедри, залежать від кількості студентів, які навчаються.
— Приміром, банківський університет у перший рік після приєднання не набрав потрібної кількості абітурієнтів. Тому виникла проблема. Тоді якусь частину людей взяли на 0,75 ставки, щоб залишити колектив у повному складі. Але якщо виникне подібна ситуація, рішення прийматиме заклад, який приєднується, — пояснює він.
Так само постане питання допоміжного персоналу, бо в одній юридичній особі не можуть бути, скажімо, два відділи кадрів чи дві бухгалтерії. Інший виклик — що робити з програмами-дублями.
— Ми, в принципі, могли б сказати: друзі, закриваємо у вас усе, що маємо ми. Але не пішли цим шляхом, — каже Анатолій Бабічев.
Є певна кількість програм, які були не дуже популярні в УІПА, тому академія сама відмовилася від них. Нового набору на них не робитиме. Якісь програми залишаться, хоч вони дублюються. Єдина вимога, яку висунув університет, — вартість навчання має бути однакова.
— Наприклад, “Харчові технології” є і в нас, і в них. Але ж не може в них вартість навчання бути 15 тис. грн, а в нас — 40 тис. Внутрішня конкуренція — це неправильно. Чи треба тримати різні структури — велике питання. Але наступного року ми даємо шанс зарекомендувати себе, і після цього вже прийматимемо якісь глобальні рішення. Знов-таки, у нас право голосу має абітурієнт. Так, є стратегічні освітні програми. Та сама ядерна фізика, математика, хімія, фізика, біологія. Це той фундамент і рейтинги університету, без яких нічого не буде. Тому намагаємося якомога більше підтримувати їх. Усі інші орієнтуються на ринок і на якість. Щороку і без приєднань/об’єднань одні освітні програми ми закриваємо, інші відкриваємо, щось змінюємо. Тут є простір для маневрів, — пояснює проректор ХНУ ім. Каразіна.
— Коли ви приєднуєте слабшого до сильнішого, чи завжди той здоровіший організм перетравить проблеми слабшого, — цікавлюся в Михайла Винницького.
— Ви ж самі кажете «перетравить». Травлення — це процес. Побачимо через років два-три, я думаю.
Спецефекти об’єднань
Комунікуючи питання модернізації мережі, МОН намагається акцентувати на потенційних перевагах укрупнення. Зокрема фінансових. Нещодавно міністерство відновило дію механізму розподілу державного фінансування за формулою, яка передбачає, що об’єднані університети отримуватимуть додаткове фінансування. Чи спрацює цей пряник, ще питання. Так само наголошують на спеціальних грантах від Світового банку під оптимізацію в $1,5 млн. Для студентів більший університет — це більше вибіркових дисциплін, ширше коло викладачів, краща матеріально-технічна база.
Або ж у міністерстві, приміром, кажуть, що внаслідок об’єднання зросте конкуренція серед викладачів, а це на користь якості, бо залишатимуться сильніші.
— Нас запевняють: от зараз ми збільшимо конкуренцію — і якість виросте, бо це ринок так працює. І, мабуть, якщо йдеться про виробників булочок, то так і буде: булочки стануть дешевшими і смачнішими. Але фокус у тому, що за певних умов конкуренція не завжди набуває тих форм, яких нам хотілося б. І якщо, наприклад, узяти і злити між собою декілька вишів і сказати: ну а тепер їхні викладачі будуть між собою конкурувати, то так, вони конкуруватимуть. Але немає гарантії, що внаслідок цього виграють ті, хто краще викладає, кращі в науці, а не ті, хто сильніший у звітності й апаратних іграх. Останнє більш вірогідне, — вважає старший викладач біологічного факультету Харківського національного університету імені Каразіна Євген Кіося. — Бо деякі гіпотези виглядають струнко, а на практиці мають неочікувані ефекти. До прикладу, наш наріжний принцип, що треба все розраховувати за кількістю студентів. Ну здавалося б, більше студентів обрало якийсь навчальний заклад — йому більше грошей. Усе логічно. Але як на мене, цей принцип лежить в основі нашої сучасної кризи в освіті. Бо як виявилося, якщо все залежить від кількості студентів, то заклад вищої освіти починає дуже сильно боятися втратити їх. Тягне до останнього навіть найслабших. Викладачі бачать, що якась значна частина студентів просто нічого не хоче робити і їх неможливо змусити. Звісно, що і мотивація викладати на якісному рівні падає. А ті студенти, які навіть і хотіли вчитися, розуміють, що результати не залежать або слабко залежать від зусиль. Тобто це система, яка демотивує працювати абсолютно всіх. І реалізуючи політику об’єднання університетів, це варто враховувати.
Насправді немає гарантії, що додаткові можливості, про які кажуть у МОН, вплинуть позитивно, вважає Єгор Стадний. Аби це сталося, треба, щоб в університетах, які об’єднуються, процеси були кращими і щоб вони прагнули змінюватися.
— Ніхто і не каже, що оптимізація мережі дасть нам уже завтра карколомний успіх і стрибок у якості. Ні. Але без цього точно не можна. Є достатні й необхідні умови. Об’єднання університетів — необхідна умова, — пояснює він.
«Попередній керівник НАУ залишив борги й договір на будівництво 15 ЖК». Розмова з Ксенією Семеновою, в.о. ректорки авіаційного
Чи змогли донести в міністерстві цю ідею? Хтось каже про провалену комунікацію з боку МОН.
— При тому, що я далеко не фанат тих, хто зараз реформує вищу освіту, але на яку комунікацію всі чекають? Вони про свої плани розповідають дуже багато різним аудиторіям. Чи пояснюють вони свою точку зору? Так. У них є оця демографічна діаграма, якісь розрахунки, візія, місія і так далі, — розмірковує Євген Кіося. — Чи вона всім подобається? Ні. Ну а з іншого боку, погодитися на те, щоб прийняття рішень залежало від кожного ректора і кожного викладача? Так вони ніяких змін не робитимуть, навіть тих, які необхідні. Тобто в цій ситуації мені здається, ефективна комунікація навряд чи можлива. Хоча, звісно, що міністерство робить якісь помилки. І якісь зустрічі йдуть не зовсім так, і якісь вислови обурюють. Приміром, я декілька разів читав твердження про те, що викладачі у вищих навчальних закладах не заради зарплатні працюють. У принципі, частково можна із цим погодитися, але звучить дивно.
Загалом, на його думку, проблема не в комунікації.
— Треба визнати, що ті задачі, які вони хочуть вирішити, надзвичайно складні. Вища освіта, вочевидь, перебуває в кризовому стані з багатьох причин. Але ж і сама інституція, яка реформує, так само в кризовому стані. Що після Шкарлета лишилося від Міністерства освіти і науки? Скажімо чесно, звідти пішли дуже багато людей, яких ніхто не замінює. Бо ніхто не хоче йти на дуже невеликі гроші й робити складні справи, за які тебе ще й проклянуть. Тому ми маємо те, що маємо. Тому не завжди є адекватна аналітика. Звідки її взяти? Це по-перше. А по-друге, розуміння в різних верствах суспільства, навіщо щось змінювати і до чого це призведе, чесно кажучи, немає. Багатьох людей влаштовує те, що можна просто «купити» диплом і нічого не вчити. Ректори, в яких погано з навчальним процесом, теж нічого змінювати не хочуть. Багатьох викладачів, які викладають погано, так само все влаштовує. Як вийти із цієї ситуації? Для цього треба, щоб змінився запит у суспільстві. А поки цього не станеться, воно завжди йтиме складно.
За таких умов неможливість для вишу існувати далі так, як є, — чи не єдиний дієвий стимул об’єднатися. Євген Кіося пояснює на прикладі Національної агенції із забезпечення якості вищої освіти, яка, зокрема, акредитує освітні програми університетів:
— Якби вона не видавала так багато акредитацій на якісь сумнівні програми, то що б робили виші? Або якби, наприклад, заклади, в яких усе погано, втратили акредитації більшості своїх освітніх програм, то вони самі побігли б з кимось об’єднуватися. Але ж у нас не обирають цього шляху.
Коли йдеться про оптимізацію мережі закладів вищої освіти, то дискусія зазвичай не виходить за рамки інтересів університетів, які вона зачіпає. За словами Єгора Стадного, варто було б нарешті подивитися на проблеми різних рівнів освіти в комплексі.
— Мені здається, що реформа мережі закладів вищої освіти має значний потенціал, аби підставити плече для середньої освіти, яка відчуває брак кадрів і матеріальних ресурсів. На центральному рівні, на місцевому треба сісти за цифри і подумати про ширшу картину. Бо якщо ми об’єднуємо університети й розуміємо, що в перспективі якась частина людей буде звільнена, то варто прямо казати: маємо інші ділянки, де є робота для цих людей. Тут сам бог велів створити програму, яка зробила б таке перетікання кадрів, особливо що стосується природничих дисциплін, привабливим, — пояснює він. — Ми постійно оминаємо розмову про те, що в найближчі п’ять-десять років інтерес держави більше в тому, щоб вкластися в середню освіту й профтехи. То, може, нам треба розставити пріоритети? Бо це така собі позиція — я головний, я нікого не бачу, мене не чіпайте, мене зберігайте.
Оставить комментарий
Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.