Україна підписала Римський статут ще 20 січня 2000 року, але до цього часу так і не ратифікувала його.
До того ж навіть після повномасштабного наступу росії, міністр юстиції Денис Малюська, і заступник голови Офісу президента Андрій Смирнов, який наразі вже звільнений, у своїх публічних заявах говорили про те, що питання про ратифікацію варто розглядати після перемоги у війні, бо, мовляв, у військових є побоювання, що вони можуть бути піддані кримінальному переслідуванню з боку Міжнародного кримінального суду. Ба більше, представники влади не виключали, що країна-агресор може ініціювати заяви про воєнні злочини, нібито скоєні українськими військовими. Тому, коли несподівано, на тлі подій в Курській області, президент подав до Верховної Ради законопроєкти щодо ратифікації Римського статуту і внесення змін до кримінального законодавства, це викликало кілька питань: чому саме зараз, що це дасть Україні і якими будуть наслідки для наших військових. Щоб отримати компетентні відповіді, переадресували їх фахівцям з міжнародного права.
ЧОМУ ЗАРАЗ?
"Я давно підтримую ратифікацію Римського статуту і те, що зараз з’явився цей законопроєкт — це дуже позитивно, — заявив в коментарі "Цензор.НЕТ" посол з особливих доручень МЗС Антон Кориневич. —Сподіваюсь, що він буде ратифікований і Україна стане повноцінним членом родини Міжнародного кримінального суду. Зараз склалася дуже дивна ситуація, коли з одного боку Україна має всі зобов’язання перед Міжнародним кримінальним судом внаслідок наших двох заяв про визнання юрисдикції цього суду. Але немає жодних прав. Які це права? До прикладу, мати свого суддю в Міжнародному кримінальному суді. Брати участь в роботі Асамблеї держав-учасниць Міжнародного кримінального суду. Ставити питання на розгляд Асамблеї держав-учасниць, впливати на розвиток міжнародного кримінального права. Так само Україна не може наразі брати участь у виборах прокурора і інших виборних посад. Тобто, складається дивна ситуація, коли ми усі зобов’язання на себе взяли, а прав і привілеїв у нас немає".
За його словами, ратифікація зараз також пов’язана з тим, що у нас є пряме зобов’язання відповідно до статті 8 Угоди про Асоціацію України з Європейським союзом. "До того ж зараз Україною активно укладаються двосторонні безпекові угоди з іншими державами і багато з цих угод містять положення про те, що Україна ратифікує Римський статут на шляху до членства в Європейському союзі. І ви ж знаєте, що Міжнародний кримінальний суд дуже активно працює по розслідуванню ситуації в Україні. Це абсолютно логічно, бо це найбільш агресивна війна з часів Другої світової війни. Агресивна війна росії проти України. Але, звичайно, і певні міжнародні партнери можуть ставити до Міжнародного кримінального суду питання щодо того, чому така увага надається щодо ситуації в державі, яка до цього часу не ратифікувала Римський статут. Ратифікація усі ці питання зніме.
Знову ж таки вона не додасть нам зобов’язань. Але полегшить, я думаю, і роботу Міжнародного кримінального суду щодо розслідування ситуації в Україні і щонайголовніше — вона надасть Україні ті можливості, яких ми наразі поки що не маємо", — наголосив він.
Відповідаючи на уточнююче питання, чи може це бути якимось чином пов’язано з подіями на Курщині, він пояснив, що не бачить тут причинно-наслідкових зв’язків. Підготовка міжнародного договору до ратифікації займає певний час і не виникає спонтанно.
Про репутацію України і налагодження взаємовідносин з міжнародними партнерами говорить і доцентка Національного університету "Києво-Могилянська академія" Катерина Бусол. "Коли ми адвокатували за ратифікацію Римського статуту, то наголошували, що ті держави, які як Україна спочатку визнавали шляхом декларації юрисдикцію Міжнародного кримінального суду зазвичай дуже швидко потім ратифікували Римський статут, — розповідає вона. — Особливо якщо держава потерпала від збройного конфлікту чи від масових порушень прав людини. Тобто, така ситуація, яка є в Україні, коли держава потерпає від активних бойових дій, від всіх категорій міжнародних злочинів і не ратифікує Римський статут, на жаль, — це єдиний негативний прецедент і нам треба це виправити". Вона також зазначила, що росія використовує не ратифікацію Україною Римського статуту для того, щоб погіршити репутацію нашої країни з-поміж країн Глобального Півдня. "Це країни Латинської Америки, Африки і Південно-Східної Азії. Від них дуже часто лунає наратив, що Україна отримує усю підтримку МКС, але не бере на себе зобов’язань. Наприклад, платити членські внески або звітувати на Асамблеї держав-учасниць. Тому ратифікувавши Римський статут, ми приберемо ще один пункт російської пропаганди про те, що Україна лише отримує привілеї від міжнародної системи правосуддя. Але не звітує, не бере активну участь в роботі цієї системи, — вважає вона. — Це дуже важливо в діалозі з країнами Глобального Півдня, оскільки ми бачили, що на Саміті миру в Швейцарії Офіс президента часто наголошував, що вони пріоритезують посилення взаємодії з Глобальним Півднем. Міністр Кулеба нещодавно повернувся з туру країнами Африканського континенту. Ратифікація Римського статуту — це буде ще один крок до посилення взаємодії з країнами Глобального Півдня і зменшення простору для російської дезінформації там".
Своєю чергою колишній заступник Генерального прокурора Гюндуз Мамедов, який чимало зусиль доклав для того, щоб Україна налагодила плідну співпрацю з Міжнародним кримінальним судом і імплементувала норми міжнародного кримінального і гуманітарного права, пояснив в коментарі "Цензор.НЕТ", що нам давно потрібно було ратифікувати Римський статут, оскільки це дає нам повноцінну адаптацію міжнародної кримінальної юстиції до національної. Він додав, що коли працював прокурором АР Крим і прокуратура під його керівництвом розслідувала злочини, пов’язані з подіями, які сталися на півострові з 2014 року і пізніше, то зіштовхувався з відсутністю в нашому законодавстві норм, які є в кримінальному законодавстві європейських країн.
Як приклад він навів ситуацію з нідерландською компанією, яку нещодавно оштрафували за участь у будівництві Кримського мосту.
Процесуальне керівництво в цьому провадженні з 2017 до 2023 здійснювала Прокуратура АР Крим та м. Севастополь. І під час досудового розслідування було встановлено порушення санкцій Європейського Союзу, запроваджених у зв’язку з окупацією Криму, та порушення кримінального законодавства Нідерландів. За його словами, через відсутність в Україні кримінальної відповідальності за порушення санкцій Європейського Союзу, українські прокурори не змогли здійснювати кримінальне переслідування в цьому кейсі, тому у 2019 році було прийнято рішення направити відповідні матеріали до компетентних органів Нідерландів.
"Нам потрібна імплементація норм міжнародного права, щоб ми могли розмовляти однією мовою з цивілізованим світом. Міжнародна кримінальна юстиція — це не тільки про Міжнародний кримінальний суд, як дехто думає. Вона зобов’язує весь цивілізований світ розслідувати злочини проти людяності, воєнні і інші міжнародні злочини, — продовжує він. — Тобто, правоохоронні органи будь-якої країни або роблять це самостійно, або можуть відправити провадження до нас, якщо йдеться про потерпілих від злочинів під час війни. Але уявіть собі таку ситуацію. Наприклад, в тих самих Нідерландах встановлюють особу якогось росіянина, який може бути причетний до злочинів проти людяності. Україна просить його віддати. А там кажуть: "Чекайте, у вас немає в законодавстві такого злочину. Як ми можемо його вам віддати?". Ратифікація Римського статуту дає нам можливість міжнародне кримінальне право і гуманітарне право імплементувати в наше національне законодавство".
КОМАНДИРИ НЕ ЗМОЖУТЬ УНИКНУТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ?
Ще за кілька років до початку повномасштабного вторгнення я писала про законопроєкт, який за задумом авторів мав узгодити українське кримінальне законодавство з нормами міжнародного кримінального та гуманітарного права та дозволити дати належну правову кваліфікацію злочинам, скоєним у зоні бойових дій та на окупованих територіях. По суті, такий документ готувався депутатами у співпраці з правозахисниками і прокурорами, які займалися документуванням воєнних злочинів та фактів порушень прав людини на території Криму та Донбасу та які першими звернули увагу на те, що відповідальності за злочини проти людяності у Кримінальному кодексі не передбачено і не виписано повних складів воєнних злочинів.
Цей законопроєкт подавався у співавторстві представниками різних депутатських фракцій і груп, але його так і не прийняли. І ось зараз разом з законопроєктом про ратифікацію Римського статуту президент подав ще один документ, яким вносяться зміни до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів. Зокрема, передбачається відповідальність командирів, які знали, що їхніми підлеглими вчиняються злочини, але нічого не зробили, щоб їх зупинити.
Окрім того, законопроєктом нарешті запроваджується кримінальна відповідальність за злочини проти людяності. Також в ньому прописано низку норм, які спрямовані на приведення положень Кримінального кодексу у відповідність до норм Римського статуту та забезпечення кримінально-правового переслідування за найбільш тяжкі міжнародні злочини (злочин геноциду, злочин агресії, воєнні злочини).
Коли ще до повномасштабної війни на різних публічних майданчиках обговорювалося питання ратифікації Римського статуту, на такі заходи приходили люди, які побували в катівнях бойовиків на Донбасі. Вони розповідали свої історії, а юристи говорили про національне і міжнародне законодавство. Так, щоб було зрозуміло саме через призму того, що переживали ці люди. Бо загалом в Кримінальному кодексі є стаття 127 "Катування". Але щоб її інкримінувати, треба довести певну мету, заради якої людину катували. Як визначити мету бойовиків, які застосовували до людей найжорстокіші тортури у підвалах захоплених будівель просто тому, що їм це подобалось? Та й хіба можна те, що там коїлося, розглядати як одиничний кримінальний злочин? Адже такі тортури мають системний масовий характер. Тому так важливі норми міжнародного права. Якщо говорити про тортури як про злочини проти людяності, це не передбачає будь-якої мети. Слідчим буде легше кваліфікувати такі злочини, а суддям – визначати міру відповідальності за них. І що також важливо – це злочини, які не мають строків давності.
Чому Україна не ратифікувала Римський статут раніше? Складно сказати. В останні років п’ять, ставлячи це питання політикам, здебільшого чула у відповідь, що є побоювання щодо можливих проблем для військових, які воювали на Донбасі, а з початком повномасштабки в різних інших регіонах країни. Чому це має лякати людей, які не скоюють міжнародні злочини, не знаю. Але читаючи останні дні коментарі військових у соцмережах, бачу, що вони пригадали навіть справу нацгвардійця Віталія Марківа, якого судили в Італії. Хоч вона жодним чином не стосувалася Римського статуту, тоді чимало говорили про вплив росії. Нагадаю, у липні 2019 року суд першої інстанції у Павії засудив нацгвардійця до 24 років ув’язнення, звинувативши його у причетності до вбивства італійського фотожурналіста Андреа Роккелі і його перекладача, росіянина Андрія Миронова під час бойових дій на Донеччині в 2014 році. Апеляційний суд через рік ухвалив рішення виправдати Марківа за відсутністю складу злочину і негайно звільнити. Верховний касаційний суд підтвердив це рішення.
Зараз про цей кейс знову згадали. Як і про дезінформаційну кампанію, яку розвернула росія, коли Україна передала в ЄСПЛ матеріали у справах "Україна проти Росії".
За словами Гюндуза Мамедова, щоб протистояти Україні в міжнародних судах, росія залучає великі юридичні фірми, які практикуються в міжнародному публічному праві. "В Європейському суді з прав людини ми спостерігали шквал спамів зі сторони росії. Бо з одного боку росія нібито вийшла з Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і не визнає ЄСПЛ, з іншого – є громадські діячі, юристи, які подавали матеріали про те, що українські військові нібито порушували права людей. Нам доводилося протидіяти цій дезінформації", — говорить він.
Коментуючи побоювання військових зараз щодо можливих дій Міжнародного кримінального суду, він нагадав, що у 2014 році Україною було подано першу заяву про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо розслідування подій на Майдані, починаючи з листопада 2013 року. А у 2015 році ми подали другу заяву про визнання юрисдикції щодо розслідування подій у Криму та на Донбасі. А після початку повномасштабної російської агресії завдяки зверненню 42 країн — членів МКС було відкрито розслідування щодо ситуації в Україні. "Тобто вже починаючи з 2015 року Міжнародний кримінальний суд може притягнути до відповідальності військово-політичне керівництво України, якщо йдеться про скоєння таких злочинів, як геноцид, воєнні злочини чи злочини проти людяності, — зазначив він. – Ратифікація Римського статуту суттєво нічого не змінить".
Він також підкреслив, що наразі МКС фокусується на злочинах, вчинених на території України росіянами, і як наслідок — 6 міжнародних ордерів на арешт високопосадовців, включаючи Путіна. Про якісь кейси щодо українців нічого невідомо. Окрім того, МКС включається лише в тому випадку, коли національна правова система країни не може дотягнутися до якогось злочинця.
За словами Катерини Бусол, Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію щодо всіх людей, які причетні до ймовірних міжнародних злочинів, вчинених на території України з моменту визнання Україною юрисдикції суду. "Тобто вже зараз потенційно і це було чітко проговорено правозахисною спільнотою, юристами, Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію над будь-якими людьми, незалежно від громадянства. Ратифікація нічого в цьому сенсі не міняє", — каже вона.
Гюндуз Мамедов звернув увагу на ще один аспект, про який ніхто наразі не говорить. Йдеться про можливість притягати наших військових до відповідальності правоохоронними органами інших країн, незалежно від того, чи ратифікували вони Римський статут чи ні. Бо заявником в таких справах може бути будь-яка людина, яка виїхала з України під час війни і вирішить звинувати у скоєнні воєнного злочину когось з українських військових. Звісно, реально притягнути до відповідальності військового можуть лише за умови, що дійсно скоєно злочин.
"Україна діє правильно, проводить всім військовим дуже детальні тренінги щодо міжнародного гуманітарного права, щодо законів і звичаїв ведення війни. Всі зараз пишуть, щоб в Курській області Україна, як фактично окупаційна влада знову ж таки дотримувалась всіх правил поводження з цивільними, запобігала сексуальному насильству, бо росія це теж може добре інструменталізувати, а потім запустити дезінформаційну кампанію", — каже Катерина Бусол.
Звісно, як би Україна не дотримувалася міжнародного гуманітарного права, все одно російські пропагандисти невтомно генерують фейки про наших військових. Особливо, зараз, під час операції у Курській області.
"Що передбачає Римський статут і що нового ми вводимо собі в законодавство? Це така собі командна відповідальність. Тобто, командир несе відповідальність за дії своїх підлеглих. І тут ми маємо на увазі не лише того командира, який має в підпорядкуванні 10 або 50 людей. Але й тих, хто має в підпорядкуванні тисячі людей, — розповідає адвокатка Людмила Куса. — Грубо кажучи, якщо якомусь генералу було відомо, що солдат когось з цивільних розстріляв, чи вчинив якийсь інший воєнний злочин, і він нічого з цим не зробив, тобто не вчинив всіх необхідних дій для притягнення винного до відповідальності, то цей генерал і має нести відповідальність за такі дії.
Відповідаючи на питання, як запобігти в майбутньому маніпулюванням з російської сторони, вона зазначає, що необхідно проводити перевірки фактів, які тиражуються в публічній площині. "У нас в армії, коли стається будь-що, обов’язково проводиться перевірка. І на основі цього можна говорити, що дії осіб були перевірені, за висновком ніяких порушень не вчинено, якщо їх дійсно не було. Тобто, документуватися і зі своєї сторони, і документувати те, що усе було в межах законодавства, що порушення законів і звичаїв війни не було, — продовжує вона. — От, наприклад, звучать зараз обвинувачення зі сторони росії про те, що наші солдати, заходячи в Курську область, нібито розстрілювали цивільні автомобілі. Дуже легко насправді встановити, яка саме бригада і де заходила. Бо в кожного було своє бойове завдання. А росіяни називають населені пункти, коли щось подібне озвучують. Що ми можемо зробити? З’ясувати, яка бригада заходила, потім командир проводить службову перевірку, опитують всіх, встановлюють, що ж відбувалося. І чи дійсно мають місце ці звинувачення. Якщо вони мали місце, притягують до відповідальності конкретного солдата. Якщо усе це неправда, то провели перевірку і встановили, що такого факту не було".
Вона також зазначила, що якщо ми дбаємо про репутацію своїх військових, то національні суди мають нарешті застосовувати норму про бойовий імунітет, яка була введена в Кримінальний кодекс під час війни. "В законодавство ввели норму про бойовий імунітет, але, на превеликий жаль, вона ніяким чином не застосовується. Поки що, єдині суди, які зараз це застосовують – адміністративні. Зараз є декілька кримінальних проваджень, де я слідкую уважно за тим, хто ж і на якому етапі все це застосовує, — говорить Куса. — Наприклад, вже є вирок у справі, де йдеться про те, що людина отримала у військкоматі зброю, а потім вчасно її не здала. Її притягували до кримінальної відповідальності за незаконне зберігання зброї. І людина пояснює, що будучи в теробороні, з цією зброєю воювала. Що ніякого умислу на те, щоб зберігати цю зброю не було. Тому цей військовий просив звільнити його від відповідальності у звязку з бойовим імунітетом. Суд йому відмовив, але призначив покарання менше меншого. До чого я це веду? От якби у нас бойовий імунітет застосовувався так, як має застосовуватись, то будь-яке кримінальне правопорушення можна було б перевірити наступним чином. Відкрити кримінальне провадження, перевірити дії особи, зокрема й якогось командира і якщо підстав достатньо, закрити це провадження у звязку з бойовим імунітетом. Після цього, якщо в МКС звертається будь-хто і заявляє, що такий-то солдат, який підпорядковувався такому-то командиру вчинив злочин, а значить притягніть до відповідальності і солдата, і командира. Ми подаємо наші документи про те, що у нас було відкрите кримінальне провадження, перевірені дії цих осіб, але справа була закрита у звязку з бойовим імунітетом. Але варто зауважити, що бойовий імунітет застосовується тільки тоді, коли не було порушено законів і звичаїв війни. Якщо дійсно українські солдати вчиняють воєнні злочини, порушують закони і звичаї війни, запобігти тому, щоб вони несли кримінальну відповідальність неможливо. Вони мають нести за такі дії відповідальність".
Щоб заспокоїти військових, Україна ратифікує Римський статут із заявою по статті 124, згідно з якою МКС не буде мати юрисдикції по статті 8 (воєнні злочини) щодо громадян України протягом 7 років. "Україна розуміє свій обов’язок розслідувати будь-які повідомлення про можливі злочини, вчинені зокрема, нашими військовими. І буде здійснювати це правосуддя на національному рівні. Бо Збройні сили України дотримуються законів і звичаїв ведення війни. А якщо якийсь ексцес стався, і один військовослужбовець пограбував когось чи здійснив акт сексуального насильства щодо цивільних людей, українська прокуратура має юрисдикцію над такою особою і Україна сама здійснюватиме таке розслідування. Тому що це перш за все про дотримання прав людини і верховенство права. І про те, що ми можемо і хочемо забезпечити правосуддя для всіх", — зазначає Катерина Бусол.
Водночас, аналізуючи цю заяву в статті видання "Дзеркало тижня", Гюндуз Мамедов разом зі співавторкою — директором Ukrainian Legal Advisory Group Надією Волковою зазначають: "По-перше, варто уважно придивитися до формулювань. Оскільки у статті йдеться не тільки про громадянство, а й про території, де були скоєні злочини, варто бути впевненим, що замість розв’язання однієї проблеми, ми не створимо безлічі нових. Чи може країна "обирати" сферу застосування статті? І, відповідно, чи зможе тоді МКС розслідувати воєнні злочини, що кояться на території України? Чіткої відповіді на це запитання наразі немає. Однак низка коментарів експертів з міжнародного правосуддя, що з’явилися після внесення законопроєкту, демонструє, що така відповідь є щонайменше неоднозначною. Зрештою, всі ці побоювання зводяться до одного — ризику позбавити постраждалих від воєнних злочинів шансу на справедливість. Адже війна все ще триває, численні злочини вчиняються щодня. Стаття 124 може не лише завадити процесам правосуддя, а й сприяти поширенню безкарності. У випадку, якщо МКС не зможе розслідувати воєнні злочини на території України, ми, по суті, "запрошуємо" росіян вчиняти їх. Це ключовий виклик".
Окрім цих, вже озвучених за останні кілька днів питань, є й інші. Одне з них — як бути зі статтею 58 Конституції України, згідно з якою закон зворотної сили немає?
"Якщо ви подивитесь проєкт закону про внесення змін в Кримінальний і Кримінальний процесуальний кодекси, то побачите, що там нового дуже мало, — пояснює Антон Кориневич, відповідаючи мені на це питання. — Тобто, стаття 438 Кримінального кодексу залишається в тій самій редакції, міняється лише її назва на воєнні злочини. Те саме стосується злочину геноциду. Стаття приводиться у відповідність із Римським статутом, зокрема щодо завдання психічних страждань. Але суть лишається та сама. І щодо злочину агресії. Там тільки збільшується строк покарання. І це важливо, бо в чинному Кримінальному кодексі низьке покарання. Вводиться по суті одна нова категорія – злочини проти людяності. Але це не буде порушення незворотності дії закону в часі, тому що українська правова система знає категорію злочинів проти людяності. Україна ратифікувала дві конвенції. Конвенцію ООН і Ради Європи про незастосування строків давності до злочинів проти людяності і воєнних злочинів. Так само Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, зокрема, щодо ймовірного вчинення злочинів проти людяності. То це не створення чогось з нуля, а просто конкретизація в Кримінальному кодексі того, що українська правова система знає вже давно. Тому, як на мене, зміни в тому вигляді, як вони виписані зараз в імплементаційному проєкті закону, дають нам можливість говорити про те, що питання незворотності дії закону в часі тут підніматися не повинно".
Сьогодні депутати мають вирішити, чи готові вони підтримати ці два документи. Залишається лише сподіватися, що це рішення вони прийматимуть зважено.
Тетяна Бодня, "Цензор. НЕТ"