Понедельник, 11 марта 2024 07:07

Перший український Оскар: “Я хотів би, щоб цього фільму не було”

Здавалося би, цей результат передбачуваний. До “ Оскара ” стрічка "20 днів у Маріуполі" збирала призи чи не з усіх фестивалів, де брала участь. Лише місяць тому фільм отримав нагороду від Британської академії кіно і телевізійних мистецтв (BAFTA). 2023 року автори стрічки дістали Пулітцерівську премію у номінації "За служіння суспільству". Їх відзначили також на батьківщині: два дні тому стало відомо, що фільм "20 днів у Маріуполі" отримав Шевченківську премію в категорії “Публіцистика, журналістика”.

Між тим, цей “Оскар” також є дивом. Чернов та Малолєтка були останніми журналістами, які залишились в оточеному Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення. Навіть із тих матеріалів, які увійшли до фільму, видно, що вижити їм вдалося дивом. Дивом вдалося і вивезти відзняті матеріали з облоги: журналістам та одному з героїв стрічки, поліцейському Володимиру, довелося проїхати більше 100 кілометрів окупованою росіянами територією та подолати 15 російських блокпостів, переховуючи камери і плівки під сидіннями автівки. Це диво – і велика сміливість. Це також нагода згадати усіх тих журналістів та кінематографістів, які заплатили надвелику ціну за бажання розповісти правду про цю війну, – Макса Левіна, Мантаса Кведаравічюса, та надто багатьох інших.

Мстислав Чернов ( у центрі) виступає з промовою після вручення «Оскара» за повнометражний документальний фільм «20 днів у Маріуполі» , Євген Малолєтка та Василіса Степаненко позаду нього, під час 96-ї щорічної церемонії вручення премії «Оскар» в Лос-Анджелесі, 10 березня 2024.

Мстислав Чернов ( у центрі) виступає з промовою після вручення «Оскара» за повнометражний документальний фільм «20 днів у Маріуполі» , Євген Малолєтка та Василіса Степаненко позаду нього, під час 96-ї щорічної церемонії вручення премії «Оскар» в Лос-Анджелесі, 10 березня 2024.

Цей перший “Оскар” – наша радість і гордість. Це також наші біль і сльози. У своїй промові під час церемонії нагородження Мстислав Чернов дуже чітко зафіксував ці змішані відчуття: “Напевне, я буду першим режисером, який скаже це тут: я хотів би, щоб цього фільму не було. Я хотів би, щоб Росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста. Я б віддав цю нагороду за те, щоб Росія не вбивала моїх земляків, звільнила всіх українських військових і цивільних, які зараз в тюрмах та знаходяться в заручниках. Але я не можу змінити минуле. Але усі ми можемо змінити історію, зробити так, щоб правда перемогла. І люди Маріуполя та інші, які віддали своє життя, ніколи не будуть забутими. Тому що кінематограф формує спогади, а спогади формують історію. Тож дякую вам всім, дякую Україні! Слава Україні!”.

Минулого року церемонію нагородження “Оскар” дивились близько 19 мільйонів глядачів. Цьогорічних цифр поки немає, але можемо вважати, що аудиторія у промови була чимала. Зважаючи на тріумфальне шестя самої стрічки міжнародними фестивалями, вона теж зібрала за рік показів значну аудиторію. Минулого року в інтерв’ю LB.ua Мстислав Чернов розповів, що покази фільму допомогли відкрити зелений коридор з Маріуполя — і, відповідно, врятувати чиїсь життя. Що фільм змінив погляд світу на російське вторгнення, адже наочно продемонстрував: це не високоточні бомбардування військових об’єктів, а масове вбивство цивільних людей. Авторам стрічки вдалося створити потужне звинувачувальне висловлювання: Росія є країною-терористом, яка порушує закони війни та винищує населення сусідньої країни, прикриваючись брехливими вигадками ідеологів та пропагандистів.

 Мстислав Чернов( у центрі), Євген Малолетка (позаду праворуч) та Василіса Степаненко (позаду ліворуч нього) під час церемонії вручення «Оскара», Лос-Анджелес, 10 березня 2024 р.

Мстислав Чернов( у центрі), Євген Малолетка (позаду праворуч) та Василіса Степаненко (позаду ліворуч нього) під час церемонії вручення «Оскара», Лос-Анджелес, 10 березня 2024 р.

Тож ця перемога для нас особлива. Українські автори вперше отримали “Оскар” за фільм від України. Цей фільм вже допомагає нам у нашій боротьбі. Він також є наочним запереченням улюбленої тези усіх прихильників концепції “мистецтво поза політикою”: що культура не може впливати на владу. Це неправда. Вірніше, це правда лише щодо тієї культури, яка – словом чи мовчанням – цю владу обслуговує.

Мстислав Чернов: «Ця війна змінила журналістські стандарти у світі»

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.